Сторінка практичного психолога

Наші практичні психологи :

Шевчук Валентина Валентинівна;

Рішняк Галина Іванівна.

       ЧИМ  ЗАЙМАЄТЬСЯ  ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ В ДНЗ ?

 Консультативно-просвітницька робота 

 Мета: підвищення психологічної культури вихователів і батьків, забезпечення інформацією з психологічних проблем, формування запиту на психологічні послуги.

Сьогодення ставить нові вимоги до дошкільної освіти та до кожного вихователя. Педагоги мають бути творчими особистостями, новаторами ідей, постійно підвищувати свій професійний рівень. А допомагати їм у цьому, надавати психологічну та методичну підтримку мають спільними зусиллями психологічна служба та адміністрація ДНЗ.

 Індивідуальні консультації – це надання конкретної допомоги дорослим, які спілкуються з дошкільником. Задача психолога в процесі консультування полягає у наступному:

  • в усвідомленні дорослими та дітьми природи їхніх утруднень,

  • в аналізі й розв’язанні психологічних проблем, пов’язаних із особистісними особливостями, життєвими обставинами в яких розвивається людина, взаєминами в родині, у дружньому колі, у дошкільному закладі тощо;

  • у формуванні нових установок і прийнятті власних рішень.

Консультації можуть бути короткостроковими (одно-двох разове відвідування психолога) або довгостроковим (психолог працює з клієнтом протягом кілька місяців з певною періодичністю). Тривалість консультацій залежить від проблеми, з якою звернувся клієнт до психолога, від бажання клієнта серйозно працювати над проблемою, об’єктивних обставин у житті клієнта чи психолога.

         Форми психологічної просвітницької роботи з формування компетенції вихователів дошкільних закладів сприяють збагаченню інтересів, духовних і професійних потреб педагогічних кадрів, дають змогу мати власну позицію щодо важливих психологічних проблем сучасності, а також є формою виявлення й узагальнення найкращого досвіду. Такі форми роботи також сприяють удосконаленню знань вихователів, єдності поглядів, вимог і дій педагогічних колективів щодо важливих проблем теорії та методики розвитку дітей дошкільного віку.

         Серед форм психологічної просвітницької роботи можна виділити: лекції, групові консультації, проблемні семінари, семінари-практикуми, тренінги, виступи на батьківських зборах тощо.

 Психодіагностична робота

 Мета: психолого-педагогічне вивчення індивідуальних особливостей особистості дітей, педагогів, батьків.

У дошкільному закладі практичний психолог:

  • виявляє причини виникнення проблем у навчанні і розвитку дітей;

  • вивчає резервні можливості особистості, на які можна спиратися в ході корекційно-розвивальної або консультативної роботи;

  • вивчає психологічний клімат у педагогічному та дитячих колективах закладу;

  • виявляє на ранньому етапі пізнавальні інтереси та здібності дітей.

Цей напрямок здійснюється у формі планової діагностики або діагностики по запиту педагогів, батьків, адміністрації, і розглядається як важливий підготовчий етап для подальшої корекційно-розвивальної роботи.

Психодіагностичні методи, які використовує психолог ДНЗ

  • Тестування

  • Спостереження

  • Анкетування

  • Бесіда

  • Аналіз продуктів дитячої творчості (малюнків, аплікацій, поробок)

 Корекційно-розвивальний напрямок

 Мета: систематичне цілеспрямоване використання психологом психологічних методів та засобів по створенню оптимальних можливостей та умов для повноцінного та своєчасного психічного розвитку дитини. Корекційна робота з дітьми, які віднесені до категорії групи ризику на тих або інших підставах, спрямована на специфічну допомогу цим дітям. Розвивальна робота з дітьми може здійснюватись з усіма дітьми і бути націлена на розвиток у дітей психічних процесів, різноманітних здібностей.

В умовах дошкільного закладу психолог самостійно має право працювати тільки з дітьми, відхилення в поведінці яких не є наслідком поразки центральної нервової системи або психічного захворювання.

Корекцій-розвивальна робота здійснюється у формі індивідуальних і групових занять по корекції і розвитку, а також у формі тематичних психологічних тренінгів, розроблених для дітей, що мають східні поведінкові проблеми.

 Організаційно-методичний напрямок

 Мета: організація власної діяльності, аналіз та узагальнення її результатів, підвищення власного професіоналізму через самоосвіту.

         Цей напрямок роботи практичного психолога умовно можна розділити на три складові:

  1. Аналіз та планування власної діяльності. Він включає:

  • складання річного та щомісячного планів роботи;

  • складання аналітичного та статистичних звітів роботи за навчальний рік;

  • підготовка до різноманітних виступів (на нарадах, педрадах, батьківських зборах);

  • розробка програм досліджень, підготовка психодіагностичного інструментарію;

  • розробка та підготовка до корекційно-розвивальних занять з дітьми, тренінгів, ділових ігор з педпрацівниками та батьками тощо

  1. Розробка рекомендацій для усіх учасників навчально-виховного процесу

  • розробка рекомендацій для вихователів щодо проблем, які виникають;

  • розробка рекомендацій для батьків щодо взаємодії з дітьми «групи ризику»

  1. Самоосвіта

  • участь у навчально-методичних семінарах та нарадах практичних психологів;

  • консультації у районних, міських, обласних центрах практичної психології;

  • відвідування бібліотек, самостійна робота з методичною, психолого-педагогічною літературою тощо.

  • ДИТЯЧІ СТРАХИ

    Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

    • У 3 роки з’являється страх перед покаранням

    • Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.

    • У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

    Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

    Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
    Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

    Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

    • Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

    • Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).

    • Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).

    • Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).

    • Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.

    • Підвищуйте самооцінку малюка.
      • Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.

    • Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.

    • Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

    Як допомогти дитині впоратися із страхом

    У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

    Інші методи подолання страху дитини

    • Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.

    • Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.

    • Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.

    • Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.

    • Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

    • Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.

    • Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”). 

    Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.

    Візуал, аудіал, кінестетик – хто вони, наші діти?

     

    images (28) скачанные файлы (5) images (25)Ці слова означають особливості сприймання та оброблення інформації людьми різного віку. Люди сприймають і обробляють інформацію про своє оточення, спираючись на візуальний (зір), аудіальний (слух), кінестетичний (рух) досвід та інші чуттєві враження (дотик, нюх тощо).

    Візуал  –  людина, яка сприймає більшу частину інформації за допомогою зору.

    Аудіал – той, хто отримує основну частину інформації через слух та інші відчуття: нюху, дотику, тощо.

    Такі особливості психіки проявляються в дошкільному віці й відіграють значну роль:

    • в успішності навчання; 

    • у формуванні нових навичок і вмінь;

    • у налагодженні контактів дитини з оточенням;

     

    Адже залежно від цих особливостей психіки для різних дітей є різною є й типова пізнавальна позиція:

    • для візуала – спостерігати, уявляти;

    • для аудіала – слухати, говорити, обговорювати;

    • для кінестетика – діяти, переживати;

    То як дорослим розпізнати у дитини провідний канал сприймання й обробки інформації? Виявляється,  це нескладно. Часто достатньо спостерігати за дитиною!

        Дитина-візуал при сприйманні інформації більше покладаться на зорові відчуття. Вона швидко запам’ятовує колір, форму, розмір. Така дитина, отримавши нову іграшку, спочатку уважно розгляне її з усіх боків. Діти – візуали люблять ліпити, малювати, вирізати, складати пазли. Їх заняття ігри грунтується на взаємодії очей та рук. Вони з більшим задоволенням розглядатимуь ілюстрації в книзі, ніж слухатимуть казку. Для дітей – візуалів важливо, у що вони вдягнені. Вони самі обирають колір плаття чи сорочечки;  дівчатка небайуже ставляться до прикрас: блискіток, шпильок, стрічечок, бантиків тощо. Дитина – візуал насамперед запам’ятає, хто в чому прийшов сьогодні в дитячий садок, у кого на прогулянці була найкрасивіша іграшка. Така дитина досить охайна, як для свого віку. Вона, сажімо, не полізе в калюжу, тому що черевики будуть брудними, некрасивими. У спілкуванні  з однолітками дитина-візуал спочатку спостерігає, а вже потім йде на контакт чи в спільну гру.

    Дитина-аудіал пізнає навколишній світ через звуки, тому раніше за інших дітей починає говорити, має великий словниковий запас. Такі діти люблять слухати музику, казки, спілкуватися –обговорювати, доводити. Вони вигадують різні казки, ігри.  Вміють переконувати, вмовляти. Так в рухливих іграх брати участь не люблять. Діти-аудіали дуже комунікабельні. Вони можуть трохи відставати від ровесників у розвитку навичок, пов’язаних із зоровим і моторним сприйманням, скажімо у пошуку відмінностей на картинках чи у вмінні вправно залазити на гірку, швидко й довго бігати. Тому розвитку таких навичок тому слід приділяти особливу увагу, використовуючи з цією метою різні ігри та вправи.

           Дитина – кінестетик пізнає світ за допомогою дотиків і рухів. У неї гарно розвинута моторика, вона дуже багато рухається, зазвичай рано починає ходити. Такі діти люблять активні ігри, пов’язані зі стрибками, бігом, боротьбою, їм складно всидіти  на одному місці, довго займатись тією самою справою. Для дитини – кінестетика особливо важливими є тактильні відчуття. Тому частіше пестіть таку дитину, обіймайте її, намагайтеся рідше вживати улюблену батьками фразу «Не  чіпай !»

    Дорослим, що опікуються вихованням дітей, слід зважати на їхні індивідуальні особливості, зокрема активний словник, особливості уваги, пам’яті тощо.

         Візуали у своєму мовлені переважно використовують іменники, дієслова, прикметники – пов’язані із зором, – дивитися, спостерігати, картина, яскравий, як бачиш тощо. Для аудіалів характерним є слова, пов’язані зі слухом сприйманням, – голос, послухайте, обговорювати, мовчазний, тиша, беззвучний тощо. Словник    кінестетика в основному містить слова, що описують відчуття – схоплювати, м’який, теплий, шовковистий, дотик, приємний запах, ароматний, гнучкий тощо.

    Стосовно уваги, то кінестетик взагалі важко її концентрувати, його легко відволікти будь-чим. Аудіал легко відволікається на звуки, а візуалам, шум практично не заважає.

    А щодо особливостей пам’яті, то візуал пам’ятає те, що бачив, запам’ятовує картинами, бо має образне розвинене мислення.

    Аудіал ліпше запам’ятовує те, що обговорює, – запам’ятовує слухаючи.

    Кінестетик пам’ятає загальне враження: запам’ятовує рухаючись, обмацуючи, нюхаючи.

    ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Будь-яка людина, зокрема й дитина, використовує різні канали сприймання, то дитина неможе бути, скажімо лише візуалом чи аудіалом. Особливості сприймання залежить і від віку: дітям раннього вік у притаманне прагнення до всього доторкнутись, скуштувати на смак, діти старшого дошкільного та шкільного віку часто використовують слух і зір.

     

    РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

    Звичайно ж, дорослим необхідно враховувати особливості сприймання й обробки інформації дітьми. Важливе спілкуватися з дитиною її «мовою».

    Зауваження сприйматимуться  краще, якщо:

    • візуалу – похитати головою, «погрозити» пальцем;

    • аудіалу – прошепотіти «ш-ш-ш, тихіше»;

    • кінестетику – покласти руку на плече, легенько торкнутися

    Під час виконання дитиною певного завдання варто:

    • візуалу – дозволити поставити перед собою аркуш, на якому дитина у процесі роботи може штрихувати, малювати тощо;

    • аудіалу – не робити зауважень, коли він у процесі роботи вимовляє певні звуки, рухає губами;

    • кінестетику під час статистичної роботи – давати змогу порухатися – сходити в іншу кімнату, встати й пострибати тощо.

    При спілкуванні використовуйте прийоми, близькі і знайомі дитині:

    • із візуалом уживайте слова, що описують колір,форму, місце знаходження, використовуйте наочні посібник: ілюстрації, картини, схеми, зразки тощо;

    • з аудіалом імпровізуйте за допомогою різних варіацій голосу – гучність, паузи, інтонації ;

    • із кінестиком використвуйте жести, дотики; мовлення має бути повільним і чітким, слід давати йому змогу «обігравати» інформацію.

    Учіться розуміти одне одного,  тоді у вашому житті та у житті ваших дітей буде  набагато менше проблем !

images (27)

 

 

Пам’ятка для батьків

Профілактика психологічних травм у дитини

  • Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможн їй зрозуміти – життя прекрасне.
  • Пам’ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, самовіданності та внутрішньої стабільності.
  • Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.
  • Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.
  • Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчинок, результат діяльності.
  • Навчайте з оптимізмом ставтися до труднощів, розповідайте, як їх долати.
  • Розвивайте власну силу волі та адекватну вимогливість до себе.
  • Допомагайте дитині повірити в себе та у свої сили.
  • Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.

 

 

 

Правила сімейного виховання

 

Створити в родині атмосферу любові й розуміння

  • будьте уважними і чутливими до дитини та її проблем. Задовольняти потребу дитини в емоційній допомозі батьків (зміцнення афективного компонента), оскільки емоційна невлаштованість, поганий настрій блокують прагнення дитини;

  • приділяйте дитині достатньо уваги і часу. Присвячуйте дитині хоча б годину на добу, дарувати їй один з вихідних (проводьте цей день разом — ідіть в парк на атракціони, в зоопарк, просто виїдьте сім’єю на природу тощо);

  • любіть дитину і обов’язково її балуйте. Даруйте дитині час від часу подарунки і влаштовуйте свята, бо діти дошкільного віку найбільше переживають радощі і щастя під час отримання подарунків і свят;

  • ініціюйте спільні справи чи обговорення будь-чого, ведіть у спілкуванні з дитиною. Водночас надавайте їй можливість самостійно опанувати проблемну ситуацію, а не вказуйте, як діяти;

  • висловлюйте дитині свою любов після розв’язання конфлікту, тобто дайте їй зрозуміти, що батьків не влаштовує лише її поведінка, а не сама дитина;

     

    Позитивний приклад батьків — найкращий спосіб правильного виховання

  • будьте самокритичними, визнавайте недоліки у вихованні, гнучко перебудовуйте свої стосунки з дитиною за потреби;
  • уникайте даремних обіцянок — дані дитині обіцянки слід виконувати;
  • ставте себе на місце дитини, аби відчути, як занижена чи завищена оцінка батьків веде до поганого самопочуття та формування неадекватної самооцінки дитини;
  • зверніться за консультацією до фахівців за негараздів у поведінці чи розвитку дитини;
  • уникайте займенників «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш тільки про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!». Ці фрази переконують дитину в невмінні поводитися інакше. Ліпше скажіть так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим (добрим, люблячим) хлопчиком, що поважає інших»;
  • уникайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив!». Натоміть покажіть своє ставлення до вчинку дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе» тощо.

Підтримувати у дитини позитивний образ Я

  • зосередьте увагу на правильних вчинках дитини, підкріплюте їх винагородою;
  • виховуйте в дитині впевненість в собі, допомайте виявити сильні риси, властивості і виробити вміння отримувати від цього задоволення. Тобто підтримуйте здатність дитини використовувати власні емоційні сили для досягнення успіху в тих сферах, в яких вона сильна.
  • навчайте дитину вмінню компенсувати все те, що принижує її гідність, щоб вона могла собі сказати: «Можливо, я не найкраще в групі рахую (не усі букви знаю, тощо), зате я дуже гарно співаю»;
  • говоріть про ситуацію чи вчинок дитини, без негативних оцінних суджень стосовно її особистості. Висловлювання не мають містити діагнозу і прогнозу подальшої долі дитини. Обговорюйте лише вчинок і його результат, не принижуйте гідність і не вказуйте на недоліки особистості. Усвідомлення себе залиште самій дитині: «Я люблю тебе, але мені не подобається, коли ти…»;

 

 

Покищо нема коментарів.

Залишити відповідь

Скинути всі поля